I Make My Way

Originally posted by ya_yaruna at Поняття сім'ї

зазвичай,коли сиджу на соціології виникає бажання щось тут написати. Надихає мене шолє)
Зараз ми розмовляємо про соціологію релігії. 
Колись я вже задумувалась на рахунок релігії,але досі присутня якась боязнь щодо цього питання.
Як от щойно сказали,релігія надає сенс життю...правда яким чином? 
Появилась така думка,що релігія побудована на страху перед смертю. З релігією легше жити,бо є на кого звалити свої невдачі і тд. Ну...Америки не відкрила)
До релігій,віри можна ставитись по різному. От Паскаль  своєрідно пояснив чому треба ходити до церкви:
Якщо Бога нема,то ти втратиш кілька годин зі свого життя,якщо ж Бог є - ти йдеш до вічного життя. Коли порівняти,зважити всі можливі + і - то варто таки сходити до церкви...про всяк випадок))))
Далі йде марксісьтський брєд)
Релігія  - опіум. Відвернення уваги від соціальних проблем. Ти заробляєш життєвий мінімум,а Ахметов міліарди - нічого страшного!! Зате царство Боже належитиме вам!))) чьотко,нє?). Релігія узаконює і сприяє соціальній нерівності і тд. Ну а хіба ні? Куди ж релігійним людям до вирішення цього питання,якщо вони марять про прекрасне життя після смерті.
Ага! а тут прикол - християнська релігія( ми говоримо про неї) не ділить нікого на бідних і багатих,перед Богом всі рівні.
Така велика кількість суперечностей вражає. Хочеться знов закинути роздуми на рахунок цього питання.

Далі Вебер йде))
Релігія змінює соціальне становище суспільства. Протестантизм став кроком до капіталізму. Є книга його хороша щодо цього,де він аргументовано це доводить) Ще один мінус релігії.

ну коротше...питання залишається відкритим. І хочеться вірити таки,що мені відведено щось більше,ніж існування,а для когось і мука на землі. 
Однак в християнстві,та і в інших релігіях, є забагато мінусів,щоб просто вірити і не ставити запитань. Тим більше,це природньо для людини - сумніватись. Якщо людина сумнівається - це  зовсім не означає,що у неї віра слабка,просто  вона мислить,думає і намагається аналізувати - а це плюс,великий плюс)))

Зорі освічують маленьку пусту алею в парку...місяць скромно світить на річку,наче прожектор,що шукає у воді трупи...
Спокійно,тихо,крони дерев перешіптуються з вітром.
Темна фігурка стоїть на березі річки...кожної ночі протягом року вона тут...фігура стала вже невідємною складовою цієї картини.
Молоде,сумне обличчя тужно дивиться у воду на розпливчасті відблизки зірок....очі затримують свій погляд на кожній з них...
"Де ти?!...я втомилась..." - затяжно голос розриває тишу...а очі все шукають,шукають,ще більш напружившись,шукають відчайдушно, і наче без надії,але вперто продовжують бороздити воду...
Дві скупі сльозинки стікають по обличчю...тихо рухаються уста "на небі вже шукала...",фігурка спускається на коліна і плаче...як собака,що втратила свого господаря,як мати,яка втратила свого сина,як друг,що втратив свого товариша,як дівчина,що втратила своє кохання...плаче,як плачуть діти,коли ідуть від них батьки...як сирота,яка залишилась одна...плаче,як божевільна,коли нема виходу з чотирьох стін...коли приречена....
В голові тисячі кадрів з минулого...минуле завжди приємніше і краще,ніж теперішнє чи недосяжне майбутнє...
 Фігура завзято піднімається і біжить у воду...б_є кулаками,штовхає ногами,кричить...марно ж,вода не піддається...втомлена, під натиском думок вона падає у воду. І тихо,тихо йде на дно...за своїм минулим..за своїм господарем,другом,дитиною,за своєю волею,любовю...за ним одним,бо вже не сила далі чекати - він не прийде більше,хоч обіцяв ніколи не кидати....


ай курди,шо за ваніль....не буду далі писати,бо аж соромно)) але нехай вже це буде....

ну от)
значить вирішила поїхати я в Суми)...поїздка планувалась впринципі давно) думала,що не вийде,але якось все так легко пішло...ну і чудово))
гм) не знаю,що писати)
почну з потягу) Довелось їхати з пяним провідником,який сопів собі щось під ніс весь час і з сусідами "по плацкарту" - двома старенькими тьотями,які пів ночі обговорювали хто куди і чого пішов,і як вони загубились...
Їхати було нудно...і холодно,дуже холодно,а днем дуууже жарко)..одним словом капець повний)
кароч зустріли мене Нінзя і Ігор) і Вовка ще на вокзалі собі білет купував)...у нас,у Львові холоднеча,а у них то теплота))...
Показали памятник автономам.ну типу автономам) от після революції точно так буде)
значить так...коротко про головне)
1. я задоволена містом і воно мені подобається) - спокійне,маленьке,красиве) Стільки озер,природи...ляпота,як каже мій тато)...перейшов через дорогу і ти вже сидиш на травичці,дивишся як чайки над озером літають і як рибалки намагаються щось зловити)
звичайно,що брудно...як і всюди. Принаймі у Сумах не смердить,як у Львові)
2. бачила хлопців....ну,я надіялась,що ось це "бачила" буде інакшим.Як виявилось,я така наївна,що сама з себе в шоці. Вся ця ситуація дуже печалить і думки про неї не виходять з голови. Виникає якась жахлива злість...курча...
а! + у будинку суду на сходах я афігенно впала)))) ну  хоть щось смішне з того всього)))
3. Нінзя! це такий крутий школоло))) на нього всі кричать і наганяють,бо він деколи тупить) ну а хто не тупить то? до речі.Нінзя мій рррраб) його пре ,коли я говорю букву "р",ібо я її не говорю,не вмію))))
4.мама Ігора)) ..і домашній хліб..уммм)))))
ну всьо...далі розписувати нічо не буду,ібо не для смертних простих мої думки)
я просто дуже рада,що поїхала! дуже!...лише позитив і хороші емоції...і соня)...
ну от...дорога назад була також холодною,але як справжня фасолька я це пережила) + ціла купа в_єтнамців)

а!! ФАсольки рулять) а в бічів надпис фіолетовим,як в баб :ррр

ох ця весна!!..так і хочеться зробити щось необдумане,похуліганити)...в голові вирують одні нечемні думки) і на даний момент глибоко поофіг про наслідки) подумаю про них,як вони прийдуть))))

от тільки що би то зробити....арррр,так і розпирає))) - щось і хочеться зломати,спалити,когось послати...залізти до когось у будинок...просто))...на жахливій швидкості їхати не знати куди)))....придумати щось настільки божевільне)))) або просто танцювати повільно під хардкор,у холод ходити у футболці,в жару закутатись потепліше)))
боу боу боу))))

їдеш в маршрутці і мимоволі проварюєш новини які чула,бачила по телику і тд.
Я так втомилась від тих всіх збочень,злочинів,звірств...хочеться зактирись у кімнаті,накритись ковдрою і просто мріяти.

ТАм бомблять місто,тут гвалтують,десь там війна,тут тупі побутові вбивства. Питання - чому? чому так багато відхилень від норми? Як відомо,відхилення(патологія),яка довгий час є серед суспільства,стає нормою...
Візьму більш локальні проблеми,не беручи до уваги "десь там"  і тд.
Кожне суспільство саме себе творить.Ми самі породжуємо маняків,вбивць,злочинців...від найзбоченіших форм до простого злодія.
Що таке суспільство? Це така собі самодостатня соціальна система,яка базується на співпраці між кожним окремим членом цієї системи. Кожне суспільство ділиться на кріпко повязані групи - сімя,клас,нація...(якщо взагальному).
Беручи сімю, в українському суспільстві ще зберігається тісний звязок між членами цієї групи,на відміну від решти націй,особливо американської.
Щодо інших двох груп,які є більш великими,звязок є слабким.
Проблема у зайвій класовій групі. Класи розривають цей потрібний для українського суспільства, нації,звязок. Поділ суспільства на класи породжує  ще дві групи за соціальним статусом- бідний vs багатий. Від цього всі біди. 
З групи багатих індивідів народжується так звана еліта,у сучасному значенні цьогоо слова.Власне завдяки цій групі слово "еліта" набуло негативного значення. Маючи можливості,ця групка( по-суті,маленьке угрупування),бере на себе право творити власне  ж суспільство! Тобто, у соціальному творчому процесі,якшо можна так сказати,відокремлюється нове суспільство,зі своїми правами,можливо якимось новими традиціями і тд. Суспільство в суспільстві, суспільство правлячих проти суспільства експлуатуючих. При всьому цьому поділі слід не забувати про епоху глобалізації. Виходить,що утворюються два зовсім різні світи.І у кожному тому світі,окремі групи,окремі суспільства стають чимось одним  цілим,при тому "одне ціле" одного світу керує і творить "одне ціле" іншого.

Отже, через те,що (перейду до термінів класів)  інтереси класу багатих не співпадають з інтересами бідних,через утиски,несправедливість,нахабність і правило вседозволеності багатих і існують ті всі біди та патології поведінки окремих індивідів,членів всієї соціальної системи взаємозвязків.
Взяти до уваги алкогольні напої. Якщо добре подумати,саме алкоголь являється хорошим методом контролю бідних мас,поки що у окремих суспільствах. На цю думку наводить хоча б той факт,що пляшка пива є дешевшою за пляшку молока. Бідний клас тримають у жорстких рамках - мала заробітня плата,погано розвинена галузь медицини,шкідливі продукти харчування(бо єдине,що можна купити за мізерну платню),вся ця фігня,що дивиться з екранів телевізора заспамлює нам мозок,мала кількість видань книг - все це затуплює  здорове мислення і робить з людей худобу в загоні.

а далі я загубила думку :р...і так це мій брєд,зате тепер він не сидить у мене в голові.

боу....та що це таке...який день підряд не замічаю автомобілів....переходжу спокійно дорогу і тут звідкись переді мною швидко тормозить машина...упс)....я колись так доходжусь.."хватит ето терпеть"))),ібо досить бути такою неуважною...

Originally posted by _yoko_ at Олександр Пастух: До дня народження Шевченка Т.Г.

( Читати Далі )
З Днем народження, Кобзарю!

Пастух Саша (Сантоліч)

Ми познайомились на вулиці. Я йшла і помітила,як ти нагло,серед білого дня ліз в машину моєї сусідки. Крикнула в слід "Ти що це там робиш?га?". В ту ж  мить від неочікуваності ти так сильно гепнувся головою об дверцю машини) Твої очі виказували твій переляк...великі,красиві,з довгими віями. Ти швидко оволодів собою і підійшов до мене. Я не злякалась...ти був такий милий. Вже разом ми йшли вздовж вулиці,говорили на різні теми. Так впевнено мені розказував про своє життя,що я сприйняла тебе просто за дурного балабола. Я не вірила тобі і голосно сміялась з тебе,поки ти не витягнув пістолет і махом руки показав в сторону продуктового магазину. Швидко,впевнено ти попрямував туди. Пару секунд,кілька пострілів у повітря і ти знову біля мене з маленьким пакетиком грошей. "Біжимо!"....і я побігла з тобою. Чомусь. Ми сіли в першу машину,яка нам попала на очі і поїхали. Куди? не знаю....я сиділа і дивилась,як ти ведеш автомобіль...як на твоєму обличчі все більше і більше помітне задоволення. Ти причарував мене. Я миттю забула про своє нудне життя,рутину... . Ти відкрив мені інший світ.
Так ми познайомились...на вулиці.
....
Ми вмирали зі сльозами...ми прощались один з одним. Ми обнімались,цілувались...все поспіхом...так мало часу...так мало! я не встигла насолодитись тобою,ти не встиг насолодитись мною.
Нас оточили. Нема вже шансів боротись. На секунду я застигла у просторі. Я прокручувала все наше життя,з того моменту,як побачила твої очі. І більше нічого не було...ти і я, і НАШЕ життя,наша любов. Ти впав наче тебе здавило тяжким великим камнем. Ти впав,а я стояла над тобою. Я не плакала,а тільки кричала...і чекала,чекала моменту,коли ми зустрінемось знов.
За всі наші гріхи ми відповімо в стократ,я  не боюсь - змирилась.  Якщо вже мучитись,то тільки разом! Де ти,там я. Зустрічай - скоро буду.
Так ми померли.